На цей раз уже не «підгорецькі
браття» чи «лефевристи», які офіційно вийшли з УГКЦ, але ціла група
священників, під головуванням відомого служителя о. Ігора Пелехатого, редактора
газети «Нова Зоря», написали сенсаційну заяву.
З огляду на те, що Заяву
підписало близько 40 заслужених священників, а також те, що редакція газети
«Нова Зоря» має не тільки офіційний статус газети УГКЦ, але має й своє
видавництво, монаший орден та центр отців-салезіян в Івано-Франківську – справа
може мати серйозний релігійний характер.
Про причини виступу священників
проти офіційно політики УГКЦ ми скажемо трошки пізніше, а вперед зауважимо, що
з підписантами «ведеться» робота з боку митрополії та єпископатів УГКЦ таким чином,
щоб священики, які стали на сторону о. Пелехатого починали потрохи….
відкликувати свої підписи від ще не оприлюдненої заяви до віруючих.
Чого хочуть священики?
Політичні події, які нанесли
рану УГКЦ, за висловом її глави, самопроголошеного
Патріарха УГКЦ Святослава Шевчука, спричинили до масового підкупу
священників та віруючих з боку представників влади, які рвалися до Верховної
Ради України.
Тому дискусія про корупцію,
симонію, безбожництво єпископату та аморальність багатьох священників-деканів УГКЦ
з кулуарів вийшло на обговорення кліру – священників. Багато з них, звичайно не
мають причетності до корупції, продажу голосів виборців, і хотіли би зберегти
авторитет Церкви, яка нагло деградує та розвалюється на очах під ударами
свідків Ієгови та інших сектантів.
Так от, о.Ігор Пелехатий та
група його прибічників з числа ревного священства зробили заяву щодо повернення
УГКЦ до… 1939 року.
Про що йдеться?
Сьогоднішня ситуація в УГКЦ, де
владу захопили герантократи (перестарілі) діди та виставили формального нового
молодого Святослава на публіку, втілюється «політика Гузара». Ця політика -
унікальна бздура, що агітує священиків УГКЦ на «похід в православіє», тобто
навернення вже не тільки всієї України, але й навіть Росії під патронат Папи
Римського з одного боку, і в той же час на проголошення Патріархату УГКЦ у
Києві. Причому «гузарівці» готові змінити назву Церкви з УГКЦ на якусь нову
абревіатуру та залишити тільки символічні зв’язки з Ватиканом.
Тим часом, священики
Івано-Франківської єпархії, які з часів єпископа Г. Хомишина, що був розстріляний в застінках НКВД
та проголошений нещодавно святим, ведуть політику консервативного католицтва.
При цьому, обряди та традиції, які були напрацьовані Церквою в часах Хомишина:
ліквідація православних ознак літургій, знесення іконостасів та введення
католицьких суплікацій, а ще римо-католицького одягу для священників і головне
целібату - припала до душі тисячам католиків-уніатів Прикарпаття, які завше
мали надію на те, щоб стати СПРАВЖІНИМИ католиками, а не недо-католиками
греко-католицького обряду.
Тому священики групи
о.Пелехатого, згадуючи «прекрасні» часи (як би це дико не звучало !!!) підпілля
та відродження Уніатської Церкви в кінці 80-тих, мають намір повернутися
сьогодні саме до тих традицій та обрядів, а головне - до ревного та побожного
життя.
Чому життя в підпіллі було
«прекрасне»?
Переслідування УГКЦ з боку
радянського режиму сприяли ревності віруючих, їх братерській любові. Вони
збиралися на молитви та богослужіння, постили, практикували взаємну любов та
кращі християнські почуття. Віруючі та священики, монахи та монахині жили як
одна родина, ділитися не тільки духовними плодами, але й матеріальними.
А головне - усе було зрозуміло:
ворог був відомий - КГБ, представлене в суспільстві православними
священиками-сексотами та комуністична атеїстична влада. І от в 90-тих, коли
УГКЦ утвердилася як Церква більшості Галичини, в неї хлинули… комуністи, які
раптом стали віруючими й націоналістами «бандерівцями» й «мельниківцями»
водночас, незважаючи на їх не примиреність в історії та на Заході.
А ще, найгірше - всі колишні
православні священики-сексоти на правах деканів, єпископів та «віруючих». Всі
ці людиска внесли в Церкву не тільки всю свою аморальність, але й обряди
православної Церкви: бороди, ряси, формальне (театральне) служіння, а ще - традиції
корупції та богозневаги, яких не знали підпільні уніати.
Тепер Церква, яка дбала про
чистоту, постила, молилася на колінах на вервицях годинами (!!!), перетворилася
на Церкву, в якій священики п’ють за здравіє влади разом з мажорами та
олігархами, дарують їм ікони та церковні реліквії, благословляють на вибори та
нагороджують медалями.
Віруючі уніати переживають
катастрофічний шок. При цьому йдеться не про десять людей: це тисячі віруючих,
що розуміють церковне служінні вистоюванням на колінах, ревними молитвами при
свічках, нічними чуваннями, відмовою від танців, алкоголю, розваг, натомість
щоденне християнське життя, і головне й неймовірне (для православія та УГКЦ)….
ЩОДЕННЕ ПРИЧАСТЯ!!!!!!!! Причому
на КОЛІНАХ
Власне ця традиція «причастя на
колінах» і стала предметом виступу отця І.Пелехатого та групи священників.
Отець Ігор сам, будучи журналістом молодіжної газети, прийшов до віри через
таких підпільних уніатів, сам каявся та ревно молився на колінах роками, аж
поки став священиком. І таких священників окрім нього є сотні. Вони хочуть
християнського життя, і вимагають усунути тих, хто звикли «до цілування з
злочинною владою» та православного жиріння та пияцтва.
Такі священики як о.Пелехатий
мають зовсім інше бачення на віруючих, в тому числі й на представників влади,
які чомусь вважають себе християнами. Отримати підтримку від таких уніатів
можна тільки тоді, коли перебуваєш разом з ними в… молитвах, постах, на
колінах.
Натомість влада, яка збирає
церковні нагороди, грамоти та «многії літа» від офіційного УГКЦ та розгулює по
ресторанах, тусовках-пиятиках і навіть (!!!) не вміє перебирати малу (скорочену
у 5 разів) вервичку для дітей та вагітних, представляє для справжніх уніатів
сатанинське зборище. До речі, відмова (молитва) повної вервички займає як
мінімум півтора-дві години.
Але це тільки одна сторона
проблеми. Але й інша…
Клір з «цивілізованого»
Заходу
Священики У(Г)КЦ з-за кордону,
які виросли в умовах ожирівшого (в усіх відношеннях) Заходу, які за словами
підпільного Митрополита Львівського В.Стернюка, що відсидів в тюрмах та таборах
за віру», «ЖЕРЛИ КУРИ» та розкошували в країнах західної демократії, давно
стали атеїстами та напів-атеїстами.
Приїжджі з Заходу єпископи та
священики вже давно відмовилися від старих молитовних традицій, поскорочували
службу Божу, повідміняли суплікації, і на підставі рішень другого Ватиканського
Собору, який не мав жодного відношення до обряду УГКЦ, відмінили причастя на
колінах.
Розповісти в одній статі про
священство УГКЦ з Заходу просто неможливо, тому буде про них стаття окрема,
зауважимо тільки, що декотрі з тих «пасторів», вже навіть учать в семінаріях Галичини, що сатана – це збірне поняття гріха, пекло
– це стан душі, в воскресіння Ісуса Христа – гіпербола!!!
Так от, ці «гузарівці» за станом
душі, прийшовши в Галичину, де їх прийняли як національних героїв, так
призвичаїлися до жирування, що не хочуть повертатися тепер в свої рідні США та
Канаду, де вони як правило сидять в закритих парафіяльних будинках на самоті як
пси, і чатують неділі, коли віруючі приїдуть на 1 (!!!) годинку до них на
службу Божу.
Так от, ці місіонери в рясах,
«пожирачі американських курей» та українського коньяку запровадили в УГКЦ таку
«політику», яка обурює справжніх уніатів, справжніх ГЕРОЇВ, справжніх віруючих,
що вірують в Ісуса Христа, та знають, що диявол не метафора, але «рикаючий
лев», що пожирає лекговірних.
Немає коментарів:
Дописати коментар